Неборак віктор біографія
,#44; или #x2c;
UTF-16
0x2C
URL-код
,
Запята́я (,) — знак препинания в русском и других языках. Иногда используется как десятичный разделитель.
Как знак препинания
В русском языке запятая используется на письме:
для обособления (выделения)
- определений, если определение находится после определяемого слова, либо имеет добавочное обстоятельственное значение, либо в случаях, когда определяемое слово является именем собственным или личным местоимением,
- обстоятельств, кроме тех случаев, когда обстоятельство является фразеологизмом; также в случаях, когда обстоятельство выражено существительным с предлогом (кроме предлогов невзирая на, несмотря на), запятая ставится факультативно;
также при использовании:
- причастных и деепричастных оборотов,
- обращений,
- уточнений,
- междометий,
- вводных слов (по некоторым источникам, вводные слова входят в состав обособленных обстоятельств, по другим — нет),
для разделения:
- между частями сложносочинённого, сложноподчинённого или сложного бессоюзного предложения;
- между прямой речью и косвенной, если косвенная речь стоит после прямой речи, а сама прямая речь не заканчивается знаками «!» и «?»; в этом случае после запятой (если она поставлена) всегда ставится тире.
- при однородных членах.
Как десятичный разделитель
В числовой записи, в зависимости от принятого в том или ином языке стандарта, запятой разделяются целая и дробная части либо разряды по три цифры между собой. В частности, в русском языке принято отделение дробной части запятой, а разрядов друг от друга пробелами; в английском языке принято отделение дробной части точкой, а разрядов друг от друга запятыми.
В информатике
В языках программирования запятая используется в основном при перечислении — например, аргументов функций, элементов массива.
Является разделителем в представлении табличных данных в текстовом формате CSV.
В Юникоде символ присутствует с самой первой версии в первом блоке Основная латиница (англ. Basic Latin) под кодом U 002C, совпадающим с кодом в ASCII.
На современных компьютерных клавиатурах запятую можно набрать двумя способами:
Запятая находится в нижнем регистре на клавише Del цифровой клавиатуры, если выбран русский региональный стандарт. Более правильно говорить, что в нижнем регистре на клавише Del цифровой клавиатуры находится десятичный разделитель для текущего регионального стандарта. Для США это будет точка. Запятая находится в верхнем регистре русской раскладки (набрать запятую можно лишь нажав клавишу ⇧ Shift. Существует мнение, что это неправильно, поскольку замедляет скорость набора текста (в русском языке запятая встречается чаще точки, для набора которой нажимать ⇧ Shift не требуется)[1].В культуре
- В детской считалочке:
Точка, точка, запятая —
Вышла рожица кривая,
Палка, палка, огуречик,
Получился человечек.
- В повести Лии Гераскиной «В стране невыученных уроков» Запятая является одной из подданных Глагола. Она описывается как горбатая старуха. Злится на Витю Перестукина за то, что тот постоянно ставит её не на место. В мультфильме «В стране невыученных уроков» Запятая также является подданной Глагола, но изображена совсем иначе. Она выглядит не как старуха, а как девочка. Кроме того, она не такая злючка, хотя всё равно жалуется на то, что Витя ставит её не на место.
Варианты и производные
Средневековая, перевёрнутая и повышенная запятыеlink rel="mw-deduplicated-inline-style" href="mw-dаta:TemplateStyles:r130061706">Изображение
⹌⸴⸲Название
⹌: medieval comma
⸴: raised comma
⸲: turned comma
Юникод
⹌: U 2E4C
⸴: U 2E34
⸲: U 2E32
HTML-код
⹌: #11852; или #x2e4c;
⸴: #11828; или #x2e34;
⸲: #11826; или #x2e32;
UTF-16
⹌: 0x2E4C
⸴: 0x2E34
⸲: 0x2E32
URL-код
⹌: ⹌
⸴: ⸴
⸲: ⸲
В средневековых рукописях использовался ранний вариант запятой, выглядевший как точка с правым полукругом сверху. Для определённых сокращений использовался и знак повышенной запятой (⸴)[2].
В фонетической транскрипции Palaeotype для индикации назализации использовалась перевёрнутая запятая[3][4].
Все три символа закодированы в Юникоде в блоке Дополнительная пунктуация (англ. Supplemental Punctuation) под кодами U 2E4C, U 2E34 и U 2E32 соответственно.
См. также
.mw-parser-output .ts-Родственный_проект{background:#f8f9fa;border:1px solid #a2a9b1;clear:right;float:right;font-size:90%;margin:0 0 1em 1em;padding:.4em;max-width:19em;width:19em;line-height:1.5}.mw-parser-output .ts-Родственный_проект th,.mw-parser-output .ts-Родственный_проект td{padding:.2em 0;vertical-align:middle}.mw-parser-output .ts-Родственный_проект th td{padding-left:.4em}@media(max-width:719px){.mw-parser-output .ts-Родственный_проект{width:auto;margin-left:0;margin-right:0}}- Серийная запятая
- Точка
- Точка с запятой
- Число с плавающей запятой
Примечания
↑ Лебедев А. А. Ководство. § 105. Трагедия запятой. Студия Артемия Лебедева (14 июня 2004). Дата обращения: 17 мая 2019. Архивировано 12 декабря 2007 года. ↑ ichael Everson (editor), Peter Baker, Florian Grammel, Odd Einar Haugen. Proposal to add Medievalist punctuation characters to the UCS (англ.) (PDF) (25 января 2016). Дата обращения: 17 мая 2019. Архивировано 15 декабря 2017 года. ↑ Michael Everson. Proposal to encode six punctuation characters in the UCS (англ.) (PDF) (5 декабря 2009). Дата обращения: 17 мая 2019. Архивировано 7 апреля 2016 года. ↑ Simon Ager. Dialectal Paleotype (англ.) (htm). Omniglot. Дата обращения: 17 мая 2019.Ссылки
- , на сайте Scriptsource.org (англ.)
- ⹌ на сайте Scriptsource.org (англ.)
- ⸴ на сайте Scriptsource.org (англ.)
- ⸲ на сайте Scriptsource.org (англ.)
- Орфографические правила употребления запятой на gramota.ru
Словари и энциклопедии
- Большая норвежская
- Брокгауза и Ефрона
- Britannica (11-th)
- Britannica (онлайн)
- Britannica (онлайн)
- De Agostini
- Treccani
- BNF: 162295578
- SUDOC: 146880978
- Точка (.)
- Запятая (,)
- Точка с запятой (;)
- Двоеточие (:)
- Восклицательный знак (!)
- Вопросительный знакli>
- Многоточиеli>
- Дефис (‐)
- Дефис-минус (-)
- Неразрывный дефис (‑)
- Тиреli>
- Скобки ([ ], ( ), { }, ⟨ ⟩)
- Кавычки („ “, « », “ ”, ‘ ’, ‹ ›)
- Двойной вопросительный знакli>
- Двойной восклицательный знакli>
- Вопросительный и восклицательный знакli>
- Восклицательный и вопросительный знакli>
- Иронический знак (⸮)
- Интерробанг (‽)
- Предложенные Эрве Базеном (
, 
, 
, , 
, 
)
- Перевёрнутый восклицательный знак (¡)
- Перевёрнутый вопросительный знак (¿)
- Перевёрнутый интерробанг (⸘)
- Китайская и японская пунктуацияli>
- Паияннои (ฯ, ຯ, ។)
- Апатарц (՚)
- Шешт (՛)
- Бацаканчакан ншан (՜)
- Бут (՝)
- Харцакан ншан (՞)
- Патив (՟)
- Верджакет (։)
- Ентамна (֊)
- Колон (·)
- Гиподиастола (⸒)
- Коронис (⸎)
- Параграфос (⸏)
- Дипла (⸖)
- Гереш (׳)
- Гершаим (״)
- Нун хафуха (׆)
- Иоритэн (〽)
- Средневековая запятая (⹌)
- Повышенная запятая (⸴)
- Двойной дефис (⸗, ⹀)
- Двойное тире (⸺)
Источник — https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Запятаяoldid=131306437
неборак віктор біографія
Віктор Неборак біографія та цікаві факти розкажуть про життєвий і творчий шлях поета, прозаїка, літературознавеця та перекладача.
Віктор Неборак біографія скорочено
Неборак Віктор Володимирович народився 9 травня 1961 р. у смт. Івано-Франкове Яворівського р-ну Львівської обл.
1983 р. закінчив українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка.
17 квітня 1985 р. – один із засновників літературного угрупування БУ-БА-БУ.
1987 р. – виходить його поетична збірка «Бурштиновий час».
1986-1989 рр. – навчався в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевенка НАН України. Після закінчення аспірантури працює лаборантом.
1990 р. – поетична збірка «Літаюча голова».
З вересня 1991 р. – молодший науковий співробітник Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Вересень 1991 р. – Член Національної Спілки письменників України.
1993 р. – поетична збірка «Alter ego».
1993 – 2000 рр. – читає курс лекцій з української літератури в рідному університеті ім. Івана Франка.
1994 р. – учасник літературної майстерні «Пси святого Юра».
1994 р. – поетична збірка «Розмова зі слугою».
1995 р. – випускає аудіокасету «Неборок».
З січня 1995 по грудень 1999 р. – організовує у Львівському музеї етнографії та художнього промислу популярний цикл літературних вечорів «Третє тисячоліття».
Лютий 1997 р. – Член Асоціації Українських Письменників.
1999 р. – поетична збірка «Епос про тридцять п’яту хату».
2001р. – поетична збірка «Літостротон».
2002 р. – лауреат премії ім. Павла Тичини за книгу поезій «Літостротон».
2003 р. – нагороджений Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України «За багаторічну плідну працю в галузі культури».
2005 р. – поетична збірка «”Літаюча голова” та інші вірші» та поетична збірка «Повторення історій».
2006 р. – роман «Базилевс».
2007 р. – лауреат премії ім. Богдана Лепкого за книгу «Базилевс».
2008 р. – лауреат премії «Глодоський скарб».
2009 р. – поетична збірка «Вірші з вулиці Виговського».
2013 р. – літературознавча збірка «Колишній/інший».
2015 р. – есеїстична збірка «Лексикон А.Г.».
Віктор Неборак автор книжок: «Доповнена біографія // БУ-БА-БУ. Т.в.о. /…/ри». (1995), «Повернення в Леополіс» (1998), «Введення у Бу-Ба-Бу (Есеїстика, хронопис кінця тисячоліття)» (2001), «Перечитана «Енеїда» (спроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія» (2001).
Віктор Неборак цікаві факти
Живе і працює у Львові.
Віктор займався музикою, навіть видав власний альбом «Неборок».
Одружений. Виховує трьох дочок.
Віктор Неборак працював науковим співробітником інституту літератури академії наук. Також, щоб для додаткового заробітку він писав наукові статті, та підробляв всякими журналістськими речами.
Дуже хороша збірка, в ній ви знайдете найвизначніші прозово-поетичні творіння бубабістів, почитаєте їх критичні статті, які повноцінно розкриють бубабістський портрет, розглянете кумедні фото поетів та карикатури на них у вигляді статуй. Цікаве зовнішнє і внутрішнє оформлення, грамотна верстка, гарно підібраний матеріал. Що можна сказати? Якісна книга! Якщо ви займаєтеся якоюсь науковою роботою, пов'язаною з творчістю бубабістів, то ця книжка повинна стати для вас настільною.Біографія Віктора Неборака
Ві́ктор Володи́мирович Небора́к (народився 9 травня 1961 року) — поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, есеїст.
Живе і працює у Львові.
Учасник літугрупування Бу-Ба-Бу, майстерні «Пси Святого Юра».
Автор поетичних збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993), «Розмова зі слугою» (1994), «Епос про тридцять п’яту хату» (1999), незавершеного роману «Пан Базьо та решта».
Неборак був, як сам зазначає в автобіографії, «рецитатором власних текстів, продюсером поезо-химеро-рокдійств, концептуалістом кількох фестивалів і рушень». Микола Рябчук вважає, що «поетичний карнавал Віктора Неборака — це ще й добре організований спектакль, з прекрасною режисурою… з питанням з-поміж питань у кінці, в останньому вагоні карнавальної кавалькади, питанням, заради якого, можливо, й розігрується все це дійство». (Вітчизна, 10’89).
З середини 1990-х років найпомітнішим з літературних проектів В.Неборака є «Третє тисячоліття» — серія літературних вечорів у Львові, до участі в яких запрошуються «письменники наживо», а сам автор проекту поєднує організаційно-продюсерські функції з функціями ведучого і співрозмовника.
Аналіз творчості
Поетичну творчість Віктора Неборака переважно розглядають у ширшому контексті літературного угруповання Бу-Ба-Бу, куди, крім нього, належать також Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. І справді, Неборак є одним із співзасновників цього угруповання, творцем самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади «бурлеск — балаган — буфонада»), а в пародійно-іронічній бубабістській ієрархії Неборак носить звання Прокуратора.
Проте, як і кожна видатна літературна особистість, Неборак не завжди вкладається у виключно бубабістські стилістичні межі. Можна говорити про частково «перед-бубабістського» Неборака (збірка поезій «Бурштиновий час», 1987) — поета швидше романтичного, іноді навіть сентиментального, водночас уже із виразним іронічно-сміховим первнем і не менш виразним урбаністичним світовідчуттям. Уже з ранніх поетичних декларацій починаючи, одним із головних героїв Неборакової творчості стає його рідне місто Львів. З роками ця тенденція аж ніяк не ослабла, навпаки — стале і часте звертання Неборака до суто львівських тем і образів набуло ознак послідовної програмовості й навіть деякої нарочитості.
Своєрідним апоґеєм Неборакового бубабізму стала збірка поезій «Літаюча голова» (1990) — напрочуд вітальна й поліфонічна «книжка-карнавал», у якій повною мірою розкриваються і щасливо поєднуються раблезіансько-ренесансовий світогляд автора і високотехнічна, часом навіть віртуозна манера віршування. Саме з моменту виходу «Літаючої голови» в українській літературній критиці починають говорити про постмодернізм і необароко. Особливої уваги, крім того, заслуговує концепційне засвоєння і переосмислення автором «Літаючої голови» тематичних площин і знаків масової молодіжної культури (сфера рок-музики, шоу-бізнесу, молодіжної моди,сленґові вкраплення в лексиці тощо).
Втім, паралельно із «Літаючою головою» писалася цілком не схожа стилістично збірка «Alter ego» (1993) — книжка переважно верліброва, за жанром лірико-медитативна, з претензією на екзистенційно-філософські узагальнення щодо «підвалин буття». Звичний для більшості читачів-шанувальників Неборак лише іноді впізнається з її сторінок завдяки черговому сплескові блискучої самоіронії, як наприклад, у вірші «Вечеря».
Збірка «Розмова зі слугою» (1994), задумана як своєрідне продовження карнавалу «Літаючої голови» на новому щаблі, в той же час засигналізувала досить поважні зміни в авторовому світовідчутті. За всієї зовнішньої грайливості й версифікаторської вишуканості (саме художньо-технічне оформлення збірки вирішувалось як елемент гри — зовні це мало бути щось на кшталт інтимного й писаного від руки зшитка) вона передусім свідчить про відчутне посерйознішання і поступове навернення автора до традиційно-консервативних, іноді навіть фундаменталістських вартостей.
Остаточно нова Неборакова поетична якість засвідчена у найостаннішій на сьогодні збірці «Епос про тридцять п’яту хату» (1999). Як задекларовано вже в анотації, ключовою для неї є «проблема вкорінення, відшукування екзистенціальних цінностей у межах малої батьківщини». Для «Епосу» характерне унаочнення принаймні кількох Неборакових творчих метаморфоз. Іронічність переросла в проповідництво, часом саркастичне, карнавальна поліфонія — у різного роду звернення, послання, листи та інші, сповнені риторики, відверто монологічні форми; богемно-легковажне, святкове сприймання життя — в переконане відстоювання традиційно християнських родинно-побутових основ.
Окремої розмови вартують експерименти Неборака з рок-музикою, здійснювані у першій половині 90-х років (аудіокасета «Неборок», 1995), а також його довготривалі проекти «Реберітація» та «Третє тисячоліття», які відчутно вплинули на формування в сучасному Львові нового мистецько-літературного середовища.
