Павло загребельний скорочено біографія

Павло Загребельний біографія скорочено донесе головні факти з життя українського письменника, Героя України, лауреата Державної премії СРСР, Шевченківської премії.

Павло Загребельний біографія коротко

Загребельний Павло Архипович народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в Битві за Київ, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого — полон, і до лютого 1945 р. — нацистські концтабори смерті.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у нацистському концтаборі.

У 1961–1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У 1964–1979 — секретар, 1979—1986 — 1-й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка (1979–1987). Депутат ВР СРСР 10-11 скликання (1979—1989), ВР УРСР 9 скликання (1974—1979). Член КПРС (1960—1990), кандидат у члени ЦК КПУ (1974–1979), член ЦК КПУ (1979–1989). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка (09.1996—11.2005).

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

Також для навчання ви можете використати хронологію життя Павла Загребельного.

павло загребельний скорочено біографія
Павел Архипович Загребельный (25 августа 1924 - 3 февраля 2009) - украинский писатель, Герой Украины, лауреат Государственной премии СССР, Шевченковской премии.

Павло Загребельный родился 25 августа 1924 года в селе Солошино Полтавская области. Окончив школу в 1941 году, ушел в армию. Участник Великой Отечественной войны. Был курсантом Киевского артучилища, в августе 1941 года был ранен. В следующем году снова был тяжело ранен, попал в плен. В 1945 г. Загребельний работал в советской военной миссии в Западной Германии.

Окончил Днепропетровский университет в 1951 году и начал деятельность журналиста. В 1957р. выдал сборник рассказов "Учитель", повесть "Дума о бессмертном", в следующем году - сборник "Новеллы морского побережья". В 1959 г. писатель начал приключенческо-политическую дилогию, выдав первый роман "Европа 45". В 1961 -1963 гг. Загребельний работал главным редактором "Литературной газеты", издал вторую книгу дилогии "Европа. Запад".

В течение 1960-1980 гг. писатель создал основную часть своих романов, которые принесли ему мировое признание: "День для прийдешнього" (1963), "Диво" (1968), "З погляду вічності" (1970), "Переходимо до любові" (1971), "Первоміст" (1972), "Смерть у Києві" (1973), "Євпраксія" (1975), "Розгін" (1976), "Роксолана" (1980), "Я, Богдан (Сповідь у славі)" (1983) и другие.

Оценка этих произведений была далеко не однозначна: от одобрительных до унизительных, но именно это и удостоверяло, что появились произведения небудничные, автор получил славу одного из наиболее эрудированных писателей в свое время.

В 1974 г. за романы "Первоміст" и "Смертьу Києві" Загребельний получил Государственную премию им. Т. Шевченко. В 1980 г. произведение "Розгін" был отмечен Государственной премией СССР.

П. Загребельний в 1979-1986 гг. возглавлял Союз писателей Украины. Был депутатом Верховной Рады СССР 10-го и 11-го созывов, Верховной Рады УССР 9-го созыва. В течение 1980-1990 гг. писатель выдал произведения: "Южный комфорт" (1984), сборник "Невероятные рассказы" (1987), "В-ван" (1988), фантастический роман "Бессмертный Лукас" (1989), "Гола душа" (1992), приключенческую повесть "Ангельская плоть" (1993), "Тысячелетний Миколай" (1994), "Юлия" (1997), и другие произведения.

На протяжении многих лет читатели с большим интересом встречали литературно-критические и литературоведческие выступления Павла Загребельного, с нетерпением ожидали его новые произведения.

Загребельний собственноручно переделывал свои прозаические произведения на пьесу: "День для грядущего" переделал на "Кто за? Кто против?", а "С точки зрения вечности" на "И земля скакала мне навстречу", которые были поставлены украинскими театрами. За его сценариями на Киевской киностудии им. О. Довженко были сняты художественные фильмы: "Ракета не должна взлететь" (1965), "Проверено - мин нет" (1966), "Лавра" (1974), "Ярослав Мудрый" (1982). Загребельний является автором сборника статей, эссе "Неложними, устами" (1981).

Основной жанр П. Загребельного - это роман, хотя в его наработке есть и новелла, и рассказы, и повести. Однако среди жанрово-стилевого разнообразия романистики писателя особенное место, бесспорно, занимает историческая беллетристика.

Роман "Диво" был первым историческим произведением П. Загребельного. Произведение имеет оригинальную композицию: в нем совмещаются в одном рассказе далекое прошлое и современность, сопоставляется то, что реально было разделено почти тысячелетиям.

Следует отметить, что на (в значительной мере благодаря современной экранизации) сегодняшний день более известным и популярным произведением П. Загребельного является роман "Роксолана", в котором писатель прибегает к художественному осмыслению реальных исторических событий, рассказывая об Анастасии Лисовской, пятнадцатилетней дочке священника из Рогатина, которую захватила в плен татарская орда. Девушку продали в рабство; она попала в гарем турецкого султана Сулеймана, за год выбилась из простой рабыни в султанская жена (а их не могло быть согласно Корану больше четырех), стала любимой женой султана, а после смерти султана несколько десятилетий руководила безграничной Османской империей и влияла на жизнь всей Европы. Но если в европейской истории женщины-правительницы государств были явлением достаточно распространенным, то в мусульманском мире за всю историю насчитывается лишь два десятков имен женщины-правительниц, и среди их имя Хасеки (официальное имя султанши). Венецианские послы в донесениях из Стамбула называли ее Роксоланой (в переводе - русинка, то есть женщина из Руси), под этим именем она и осталась в истории.

Ушел из жизни Павло Загребельный на 84-м году жизни в Киеве.

Павел Загребельний сегодня является одним из самых популярных украинских писателей, чье творческое наследство привлекает все более новых читателей. Его произведения известны далеко за пределами Украины, переводились на многие языками мира, неоднократно экранизировались. Не все из их стали нерядовым художественным приобретением украинской прозы, но все активно воспринимались читателем, обсуждались критикой, той или другой мерой влияли на литературный процесс.

ПАВЛО ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ
(1924 – 2009 р.)

Павло Архипович Загребельний народився 25 серпня 1924р. в с. Солошине на Полтавщині.

1941 року закінчено десятирічку; вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, в серпні 1941р. був поранений. Після госпіталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942р., після якого — полон, і до лютого 1945р. — фашистські концтабори смерті.

У 1945p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946p. — навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченні (1951p.) — майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

В другій половині 50-х років П. Загребельним видані збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі.

В 1961 — 1963 pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше — «Літературна Україна»), приблизно в той же час з’явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

Протягом 60 — 70-х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них:

— «День для прийдешнього» (1964);

— «Шепіт» (1966);

— «Добрий диявол» (1967);

— «Диво» (1968);

— трилогію «З погляду вічності» (1970);

— «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) — романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»;

— «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985));

— «Переходимо до любові» (1971);

— «Намилена трава» (1974);

— «Євпраксія»(1975);

— «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984).

Одним із значних здобутків української прози став роман «Диво» (1968), в якому органічно поєднується далеке минуле та сучасність. В центрі роману — Софія Київська, яка є незнищенним символом української державності та духовності. Пізніше було створено цілий цикл романів про історичне минуле нашої Батьківщини: «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975). Подіям української історії XVI ст. присвячено роман «Роксолана» (1980). Письменник зробив спробу проникнути у складний внутрішній світ своєї героїні — Роксолани — Анастасії Лісовської, доньки українського священика з Рогатина, яка, потрапивши до гарему турецького султана Сулеймана, незабаром стала його улюбленою дружиною. Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний в романі «Я, Богдан» (1983). Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). В романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Виступив П. Загребельний і з кількома п’єсами, створеними на основі романів — «Хто за? Хто проти?» («День для прийдешнього»), «І земля скакала мені навстріч» («З погляду вічності»); активно виступає з критичними і літературознавчими статтями в пресі, а також з доповідями, промовами й інтерв’ю. Ці виступи зібрані в книзі статей, есе і портретів «Неложними устами» (1981). До неї ввійшла повість-дослідження «Кларнети ніжності», присвячена П. Г. Тичині.

За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка знято художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає» (1966), «Лаври» (1974), «Ярослав Мудрий» (1982).

Павло Загребельний понад сорок років працює в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Один із них — «Розгін» відзначено Державною премією СРСР, два — «Первоміст» і «Смерть у Києві» — Державною премією УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Твори високо оцінюються критикою, мають широке читацьке визнання, він один із найпопулярніших сьогодні українських письменників. Друковані масовими тиражами, його книги швидко розходяться; вони постійно виходять в перекладах іншими мовами; зростає і кількість видань творів письменника за рубежем.

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу.